КіноДок-фест

Новини

21.05.2016

Члени журі та оранізатори «КіноДок» провел прес-конференцію

Після закінчення першого дня фестивалю «КіноДок» було проведено прес-конференцію, участь в якій взяли члени журі та організатори. Майже годину тривало відверте та цікаве спілкування представників всеукраїнських та чернігівських медіа, текстову версію якого пропонуємо вашій увазі.

Кшиштоф Зануссі, голова журі «КіноДок»:

- Даже если вы хотите, что бы я начал, как член жури, как председатель этого жури, я не могу ничего сказать насчет картин , пока мы не увидим все. Всегда есть такая  опасность, что мы начинаем уже гениалезировать, а мы еще не все видели. Может быть покажется такой шедевр, что мы все будем на коленях. Это все может произойти, может с последней картиной. Я думаю, что очень хорошо, что этот фестиваль состоялся, что здесь место выбрано счастливое, потому что такие фестивали лучше проходят не в столице, но в городах, где есть публика, я вижу, что здесь есть публика . А для меня это основное. Я часто езжу по фестивалям, часто бываю в жури, хотя это не мое призвание, это иногда необходимость. Но самое главное для фестиваля - это участие публики. Если я вижу здесь молодежь, которая приходит, тогда я думаю, что этот фестиваль полезный, он кому то нужен. А если только приемы и красные дорожки - это потеря времени, из этого ничего не будет. Так что этот фестиваль начинается надежно. Конечно первые шаги - это мало. Это после пяти лет, можно сказать, фестиваль начинает существовать в международном плане. Я надеюсь, что он проживет больше пяти лет. Но на первый год, я думаю, что это уже хорошо, что он уже состоялся и что мы здесь могли как жури встретится. Думаю нам это будет тоже интересно между собой потом рассуждать, что нам нравилось больше и какие тенденции мы почувствовали в этих картинах.

Богдан Бенюк, член журі «КіноДок»:

- Підтримуючи всі слова, які сказав пан Кшиштоф, я хочу сказати, що одна із героїнь сьогоднішнього фільму, який ми дивилися , знаходячись в клініці, в лікарні Харкова,  сказала дуже мудрі слова, які кажуть: “дуже добре, що в нас є можливість, крім війни, бачити ще мам, які гуляють по парку, людей, які відпочивають”  і мати оці дві сторони світу, де загострення неймовірне ситуації, і де є ота кожна комірчинка, в якій в нас у кожного гріється душа. Я вчора був на відкритті театрального фестивалю у Херсоні, ми відкривали цей фестиваль, - теж міжнародний фестиваль, десять днів буде тривати, ми відкривали його  своєю виставою, але коли відкриваєш програмку культурного життя нашої держави України в травні місяці, то ти бачиш:  в Чернігові відкривається наш фестиваль, в Херсоні фестиваль театральний, в Сумах - театральний фестиваль,  в Івано -Франківську  - театральний фестиваль. І ми розуміємо, що це неймовірний харч для душі, бо ми з вами ті люди, які можуть багато чого зробити, коли ми відчуваємо лікоть і плече одне одного, але цей неумірний момент розрядки, або неймовірний момент духу, де ти можеш видихнути оцю всю біль, яка довкола тебе є, - це дуже потрібна річ. І думаю, що фестиваль, який несе ім’я геніально українця, світового кіно митця, я думаю, що той вогонь, який в Сосниці запалився вчора, але вчора природа сама задмухувала, дощ заливав, вітер задував, - бо, видно, непростий буде шлях фестивалю, але тим більше буде приємно, коли  оцю паличку естафетну будуть передавати з року в рік, і якщо фестиваль не буде мати прихисток весь час в Чернігові, то я думаю, що знайдуться мудрі люди, які займаються культурою, щоб цей фестиваль, він повинен бути, як на колесах, весь час їздити з міста в місто в Україні, щоб ворушити наші душі, адже документальне кіно - це не просте кіно - це кіно те, яке відображає  і дзеркало, і душу, і стан на сьгодняшній день. І якщо ми будемо вміти співпереживати, переживати, як ми будемо вміти оцінювати, і за допомогою цього засобу, як неймовірно гарне кіно, то ми будемо відчувати світ  і, принаймні, прагнути до найважливіших слів, які в кожного з нас є - любити один одного, бо любов - це те, на чому тримається все життя.

Сергій Маслобойщиков, член журі «КіноДок»:

- Я думаю, що для культури не тільки потрібно видихнути біль, але й вдихнути іноді. І оце вдихання, -воно і є моментом якогось співчуття. І я думаю, що якраз документальне кіно, воно найбільш сучасне зараз, принаймні для України та, мені здається, найбільш необхідне для України. Знаєте, на жаль, досвід нашого суспільства такий, що ми починаємо кожного разу знову. І самостійність 90 х років була знову,  і революція 2004 року знову, і революція 2014 року - знову… Хто думав, що те, що відбувається в Росії в 90 ті роки, що буде такий відкат назад, що буде таке повернення, майже ніхто не думав. І це знов починається знову. Тому, що дає документальне кіно, документальне кіно, як на мій погляд, воно закріплює наш досвід, а закріплення досвіду - це є якась певна гарантія того, що ми, можливо, не почнемо знову щось робить безглузде. Тому це і є справжній шлях культури, коли ми наш досвід вивчаємо і долучаємо до нашого життя, тобто ми рухаємося вперед, ми робимо якісь висновки з нашого життя, з нашого досвіду, і ми не наступаємо на ті самі граблі. І я думаю, що досвід, який фіксує документальне кіно - це саме такий досвід, і це справжня культура, на відміну від ідеології, коли нам розповідають, як нам треба ставитися до нашого життя. Оце наше відношення і наше ставлення до нашого життя, яке відбувається безпосередньо із нашого досвіду - воно і є найголовніше, тому я вважаю це дуже цінним явищем.

Михайло Іллєнко, член журі «КіноДок»:

- Я можу сказати, що дуже зворушливо дивитися сьогодні кадри, які іще не прохололи, які ще не відійшли десь в далеку історію, в підручники, які відбувалися, в багатьох нас, на власних очах. І це додає якихось емоцій, які не завжди виникають, коли дивишся ігрове кіно, а тим більше ігрове кіно штучно - зроблене. Принаймні для мене, я не можу сказати, що це сюрприз, але я сьогодні напереживався.  Я хочу сказати, що час від часу  чути такі репліки, що, мовляв, які тут фестивалі, в нас війна… Дивні часи, я думаю це у кіношників , у діячів культури, у журналістів, - у нас своя війна. Там десь є лінія фронту, але вона проходить дуже якимись дивними шляхами. Це не дуельна війна якогось там минулого сторіччя, і тоді такої дуельної війни, шляхетної не було, війна є війна, а сьогодні вона переплутана так, що важко буває розібратися в інтернет - новинах, телевізійних новинах. І тому, час від часу, коли є можливість з волонтерами я їжджу туди, показу. Фільми короткометражні на фестивалі “Відкрита ніч”, показую фільми своїх студентів, свій фільм показую останній… І я вже це казав і хочу ще раз це сказати - для мене там основна фокус - група країни. Фільми, які я дивився, я мимоволі уявляв, як вони будуть переглядатися в бліндажах. Якісь будуть дивитися і просити повторити, якісь, може, з дистанцією. Але оця міра для мне особисто дуже важлива.  Коротко ще скажу, що в мене є свій інтерес, я взагалі люблю кіно дивитися, а тут у мене на підході фестиваль “Відкрита ніч”, вже  дев’ятнадцятий.  Я чекаю фільми на цей фестиваль, у нас ще триває конкурс, сам фестиваль буде в кінці червня… Дуже радий, що я сьогодні тут. З кожного фестивалю, куди мене запрошують, навіть коли йдеться просто про аматорський фестиваль, я обов’язково для себе щось відкриваю і вчусь.

Сказано, що було подано 70 фільмів. За якими принципами відбирали учасників фестивалю?

Дмитро Чирипюк, організатор «КіноДок»:

- Ми направляли запрошення і нам надсилали фільми. У нас була відбіркова група, яка складалася із студентів факультету кіно. Вони ці всі фільми дивилися і так було вибрано 20 фільмів. Я також переглянув усі фільми. Розумієте, багато фільмів багато в чому повторювалися. Так сталося, що висвітлювалися Майдан, в першу чергу, і АТО. І вони траплялися настільки часто… Тобто різні сюжети, а тема одна й та сама. І тому дуже вірно зробила наша експертна група, що не тільки на таке кіно зробила акцент.

Про міжнародний статус

- Чому міжнародний фестиваль? Бо ми сподіваємося жити далі і сподіваємося, що до нас приєднається дуже багато країн, якщо відчують статус цього фестивалю. Міжнародний вже навіть, бо пан Зануссі тут. Міжнародний тому, що є фільми з Литви, з Білорусії і з Росії. Було й багато інших, проте ми вирішили зробити фестиваль більш національним.

Ми були тільки що на показі фільму “З іншої сторони місяця”, який показує ситуацію з іншої лінії фронту. І багато глядачів напевно не зрозуміли його, ви допускали фільми, які показують й іншу точку зору?

Богдан Бенюк, член журі «КіноДок»:

- Треба було цей фільм додивитися до кінця, тоді буде інша точка зору. Мені здається, ніколи не можна робити поспішних висновків. В якій би ти ситуації не був, а стриманість, виваженість і роздуми, чому цей фільм вартий… Якби ви додивилися до кінця, ви б зрозуміли… З іншого боку також треба розуміти і бачити, що значить патріотичне кіно для інших країн, які, наприклад, є з нами в суперечці, яке воно це патріотичне кіно, наскільки наше кіно має бути патріотичним і які там моменти мають бути всередині - це все те, що ми разом з вами будемо пізнавати, і, власне, цей фестиваль буде вчити. Недарма ми говоримо, що він почався, що він є, що він має статус міжнародного. Ми зараз можемо багато чого шукати і казати, - “це не так, це не так ”, але коли будуть чіплятися до кінофестивалю інші люди і будуть говорити, що ця дитина в Чернігові почала ходити, то це супер. Тоді і ми будемо внутрішньо сильні, коли навіть нам сили волі й духу буде вистачати в цій непростій ситуації, але дивитися на супротивника іншого, який також переживає неймовірні психологічні болі. Цей режисер який знімав, він провокативно ризикував своїм життям, щоб потрапити в те середовище, проконтролювати і знайти спосіб обманути всіх і вони двоє молодих людей поїхали туди, і що з ними трапилося. Це хід колосальний цього режисера. І не треба було одразу робити такі висновки. Не кажіть гоп, поки ми не побачимо, як казав пан Кшиштоф, усі фільми, тоді ми будемо бачити різницю, будемо бачити сміливість кожного, мудрість кожного режисера. Бо документальне кіно - це неймовірна сила духу того, хто це кіно робить, його фантазія і його вміння.

В Україні документально кіно досі не є дуже популярним жанром. Оцінюючи перший день переглядів, можете сказати, чи є потенціал?

Кшиштоф Зануссі, голова журі «КіноДок»:

- Знаете, по всей Европе и по всему миру происходит сдвиг документального кино за  последние 10 лет. Сейчас даже появляются очень успешные, с коммерческой точки зрения, документальные полнометражные фильмы Есть новые средства киноязыка, которые появились в документальной картине. У вас есть боль. Есть сюжеты, которые призывают документальное кино, от этого все зависит. И тот язык может даже более академический и более традиционный, который я вижу - он адекватен к тому, что мы видим. Но судить картины еще рано.

Як ці фільми будуть рекламуватися, може це буде по телебаченню, чи в інтернеті. Як буде відбуватися просування цих фільмів у широкий загал?

Богдан Бенюк, член журі «КіноДок»:

- Я може скажу одну із версій. Михайло Іллєнко сказав дуже важливу фразу,що в нього буде вже 19 фестиваль. І весь час ми говорили про те, як тих молодих режисерів, які неймовірні зачатки дають прекрасних фільмоверсій, своїх думок, які звучать на цьому фестивалі. І Михайло склав ці фільми до купи, а вони є неймовірно цікаві. Де їх можна побачити? Ми з вами стоїмо перед цією дилемою вже не перший рік. Бо ми розуміємо, кому належать засоби масової інформації, і наскільки ці ЗМІ є патріотичними. В нас фестиваль патріотичного фільму, а коли в нас буде телебачення патріотичне? І це є проблема. Це проблема і організаторів, і нас. Як кажуть, стукайте - і двері відкриють - це прописна істина, яку ми іноді забуваємо. І мабуть треба буде робити якісь поступки всім нам, людям, які пов’язані з найважливішим , бо преса - це є своєрідний рупор, це своєрідний маячок, який повинен так само, як і актори, режисери, стояти трохи попереду і всю цю велику масу людей в 40 мільйонів, які складають український народ - і патріотів, і тих, хто сумнівається… Хворий народ, нація хвора. Але цю хвору націю треба все одно комусь лікувати. І це наша з вами робота. І треба буде стукатися не тільки на Перший Національний канал… Канали вони так, спочатку домовляються, що будуть показувати. Але коли доходить справа до того, аби показувати це кіно, то воно чомусь не показується. А чому на тих каналах, коли я хворий лежав в лікарні, о 2, 4 годині ночі я побачив два фільми,в яких знімаюся. Українські фільми - вночі! Прайм - тайм для українців. Коли гіпертонія вбиває, тоді йому ще український фільм дають перед смертю подивитися вночі. З одного боку - це смішно, але з іншого боку ми розуміємо, що це реалії, з якими ми існуємо. Нам треба їх намагатися міняти. І ми будемо думати, як це робити.

Дмитро Чирипюк, органзатор «КіноДок»:

- Зараз 5 канал і Перший Національний борються між собою за право ексклюзивного показу усіх двадцяти фільмів. Канал Ера хоче всі 70 фільмів для показу, але не всі фільми можна давати до показу…

Гроші зараз виділяються виключно під ті фільми, які дають комерційну віддачу. Як зробити так, щоб документальне кіно і авторів підтримували на державному рівні?

Михайло Іллєнко, член журі «КіноДок»:

- Справа в тому, що на пітчінгах документальне кіно фінансується стовідсотково. Це все дуже серйозно відрізняється, скажімо, від ігрового кіно, яке має знайти другу половину фінансування. Тому ви не думайте, що документальне кіно якось відсунули на другий план. Якраз є преференція дуже серйозна. Якщо фільм, його сценарій проходить, то він фінансується стовідсотково. На жаль, сьогодні в Україні неможливо зняти фільм, показати його в кінотеатрах, повернути гроші. Поки жоден фільм не зміг так зробити. Я в свій час взяв статистику того, скільки було в Радянському Союзі кіноустановок і середній розмір екрану, перемножив кількість на площу екрану. У мене вийшло пів-Європи - екран Радянського Союзу. Я був шокований цією цифрою. А зараз наш екран - як носова хустинка. Чутки про орієнтацію на зйомку  фільмів, які дають комерційну віддачу, вони перебільшені. Але я не відмовлявся би від такої постановки питання, бо неможливо працювати виключно на міжнародні фестивалі. Нам треба подбати про те, щоб люди не просто збиралися в черги перед кінотеатрами на наше кіно, нам треба, щоб вони двері виламували, щоб подивитися наше кіно, щоб нас полюбили. Тоді можна говорити, що щось зрушилося…

Богдан Бенюк, член журі «КіноДок»:

- Безумству хоробрих співаєм ми пісню. Я знаю багато хлопців, які займаються документалістикою, і вони люди, які самовіддані оцій ідеї. За свій кошт, за кошт друзів… Вони домовляються і знімають хороші документальні фільми.

- Що для вас означає бути головою журі такого фестивалю?

Кшиштоф Зануссі, голова журі «КіноДок»:

- Я хотел бы не употреблять высоких слов потому, что это всегда звучит с пафосом, а пафос - это смешно. Просто это радость - посмотреть картины, которые мне интересны. Я не могу сказать, что бы я страдал, смотря эти картины, это редко бывает. Что важно для меня, как поляка, - в соседней стране проходит огромный процесс пробуждения, возникает заново национальная сознательность, и  это очень интересный и полезный процесс, и я с радостью смотрю, как это происходит. Мои контакты с Украиной уже многолетние, а то, что сейчас проходит - это совсем новое, это огромный шаг вперед. И поэтому мне интересно приезжать к вам и смотреть, как это происходит. Я очень много путешествую, так что у меня есть с чем сравнить. Я вижу бывшую Югославию, что там происходит, как там формируется другое мышление и в положительном и неположительном смыслах, я вижу, что происходит в Шотландии, в Каталонии, где постоянно читаю лекции. Так что с такой перспективой мне особенно интересно увидеть, что происходит у моих соседей, и потому я нашел время.

- Яка зараз головна тема в польському документальному кіно?

-  У нас документальное кино живое. Очень много появилось психологизма. Есть много документальных картин о семейной жизни, о взаимоотношениях. Много польських документальных фильмов снимается за границей. И они очень интересные. Удевительно интересные. Думаю сейчас будет больше картин, которые касаются нашей польской жизни. Там заново появилось напряжение и появились политические конфликты у нас в стране.

- Чи плануєте ви в Україні знімати фільм?

- Я, в большинстве случаев, занимаюсь игровым кино. Я сейчас готовлю, буквально утром начал переговоры с моим, надеюсь, будущим партнером, интер - фильмом, с которым надеюсь войти в сотрудничество со своей новой картиной, которую надеюсь снимать  зимой. Большая часть событий фильма проходит на западной Украине. И надеюсь, что я найду ваших актеров, которых очень уважаю и мы будем вместе над этим работать.

 


Copyright © 2018
Фестиваль «КіноДок»
International film festival «KinoDok»