Ім’я кінорежисера, сценариста, актора Михайла Іллєнка наче магніт притягує молодих авторів, які мріють реалізувати себе в кінематографі. Михайло Герасимович маючи величезний досвід та авторитет із задоволенням ділиться таємницями створення справжнього кіно, є безцінним джерелом практичних та теоретичних знань. На прем’єрному кінофестивалі «КіноДок» Михайло Іллєнко увійде до складу журі.
Це фестиваль документального кіно, яке сьогодні дуже актуальне. Саме воно зробило кілька рішучих кроків уперед, але, на жаль, глядачу ще так і не відомі поки що ці фільми. Існування такого фестивалю – ще одна арена, ще один екран, де може здійснитися той бажаний контакт між авторами фільмів та глядачем. Це буває сьогодні не так часто.
– Документальне кіно зрідка буває популярним у широкого загалу глядачів. Що потрібно зробити, аби змінити існуючу ситуацію?
На жаль, у нас усе українське кіно допоки взагалі не дуже популярне, щоб можна було відрізнити документальне кіно від, скажімо, ігрового чи анімаційного. Їх теж ніде в кінотеатрах побачити не можна. Так що це проблема та біда спільні. Документальне кіно саме цінне фіксацією неповторного моменту. В ігровому кіно режисер може сказати «дубль два», «дубль п’ять», «дубль двадцять п’ять», а в документальному такого не зробиш. Ця мить безцінна! Навіть якщо сьогодні таке кіно не можна подивитися на широких екранах, як воно на то заслуговує, кіно, яке відгукнулося на гострі драматичні події набуває цінність з роками, як гарний коньяк. Чим далі подія, тим цінніший стає матеріал що її зафіксував.
– Хто зараз законодавець мод у світі в документальному кіно?
За весь світ казати не беруся, а щодо України – автори та кіноматографісти що об’єдналася в групу «Вавілон 13». Вони вийшли на такий собі серйозний рівень. Їх фільми відомі і в нас, і за кордоном. Це дуже цікаві автори.
– Як член журі готові до того, що більшість представлених на фестивалі фільмів присвячуватиметься війні в АТО, або подіями на Майдані Незалежності?
Взагалі, готовий. Справа в тому що документалісти рефлекторно, і це логічно, відгукнулися на найгостріші події. Я багато разів бував в зоні яку називають АТО, показував свій фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та фільми фестивалю «Відкрита ніч», який я вже проводитиму в 19-й раз. Добровольці і бійці, а доводиться показувати в Пісках, Гранітному, Водяному, вони коли їх кличеш на показ кажуть «Ні, я не піду?». «А чому», – у відповідь їм, і чую: «Це мабуть про Майдан, або про Іловайськ, я все це бачив, в тому числі на власні очі». Необхідно щоб пройшов час, і вони знову захочуть повернутися до тих подій, свідками яких колись були. Але зараз там це сприймається як передозування. А на фестивалях українських та міжнародних такі фільми будуть потрібні, це є своєрідною альтернативою брехні Путіна.
– Українське журі такому кіно віддаватиме якісь преференції?
Я не думаю, документальне кіно та гострі події можуть бути пов’язані не лише з війною чи зіткненнями. Як то було на Майдані та в АТО. Документальний фільм може так подивитися на звичайну подію, так повернути тему, що вона стане актуальною та цікавою.
