Легендарна акторка, кумир декількох поколінь шанувальників театру та кіно Ада Роговцева на цьогорічному фестивалі документального кіно «КіноДок» стане почесним гостем. Видатна актриса поділилася своїми очікуваннями щодо заходу та думками про стан документалістики в Україні.
Наперед я ніколи і нічого від фестивалю не очікую, тим більше, що я не маю багато часу, я буду там недовго, лише один день. Але все, що зможу, я перегляну за цей час. Не хочу втрачати нагоди відвідати такий важливий фестиваль. Їду туди, щоб ще раз підкреслити важливість такого аспекту нашого життя, як документальне кіно. Бо особливо в такі часи, в часи війни – це може бути головніше, ніж художнє кіно. В художньому кіно треба осмислювати якісь образи, фантазії, форми… А тут треба фіксувати по гарячих слідах.
Документальне кіно – це документ сьогодення, і це не можна пропустити. Коли ти відзняв оцю хвилину, цей людський стан, цю подію, те, що відбулося, воно вже зафіксоване, тоді вже можна від цього відкручуватися кудись подумки в різні боки, воно вже є, цей документ уже лежить, він уже зафіксований. Коли я була в реабілітаційному центрі, там сиділи хлопці – всі після дуже страшних поранень, і там був один хлопчик з Миколаєва – хореограф, що мав ампутовану ногу. І коли я підсіла до нього, він взяв мою руку і поклав собі на культю і прикрив своєю долонькою, тобто це був такий прояв довіри… І такі історії має фіксувати документальне кіно.
– Як, на вашу думку, можна популяризувати документальне кіно в Україні?
Воно ніколи не буде популярне. Замість дурних шоу, про те, хто з ким одружується, або щось на кшталт цього, оту дурню, якщо прибрати і пускати документальне кіно, то люди привчаться Так само, як до симфонічної музики привчаються люди. Вони не можуть просто так сісти і слухати Бетховена, якщо вона не привчена до цього, якщо вона не знає, що це звучить, як до цього ставитися. А якщо вона вихована, то воно органічно входить в її душу, в її свідомість. І так само з документальним кіно. Під час його перегляду треба думати, треба включатися в те, що ти бачиш. А в дурню не треба включатися, можна жувати попкорн, займатися сторонніми речами і розважатися. Документальне кіно не розважає.
– Яке документальне кіно особисто вам до душі?
Дуже хороші фільми є про Майдан. Те, що я дивилася – там є надзвичайно цікаві і небезпечні речі. Я бачу, на яку небезпеку наражалися і оператори, і режисери, що відзняли найгарячіші події, вони молодці. На мою думку, якщо хтось скаже, що в Україні незадовільний стан документального кіно, то я скажу, що ми маємо дуже задовільний початок.
